Портал Руського Поля - Руське Поле

У селі Руське Поле відзняли зворушливе відео, як у школі чекають на учнів. (ВІДЕО, ФОТО)

russkepole — Wed, 29 Apr 2020 19:10:45 GMT

Автором аеровідеоролика є місцевий житель Михайло Попович. А запропонував його відзняти колектив педагогів Руськополівської ЗОШ І-ІІІ ст.

«Через карантин учні вчаться дистанційно. Але вчителі з нетерпінням чекають їх в рідних стінах. Вони впевнені, що учні також скучили, ось і закликають всіх не сумувати, а насолоджуватись кадрами рідної школи», – розповідає автор креативного відео.

Освітяни оформили декорації при вході до установи, написи на вікнах школи «Бережіть себе», «Підтримуйте батьків», «Все буде добре». А на шкільному подвір’ї крейдою написали підбадьорливі слова – «Ми любимо вас!», «Ви сильні, не здавайтеся!», «Ми пишаємося вами!», «Ми чекаємо вас», «Помилки – це нормально».

Оскільки у Міністерстві освіти і науки України рекомендують завершити навчальний рік дистанційно, учні повернуться до школи лише у вересні.

Також радимо відвідати Youtube-канал в якому багато відео про село: UKR_MAN

Руськополівець на карантині знімає село з висоти пташиного польоту (ФОТО, ВІДЕО)

russkepole — Wed, 01 Apr 2020 20:43:42 GMT

Автором атмосферних аеровідеороликів з краєвидами Руського Поля, які набувають популярності у мережі, є місцевий стоматолог Михайло Попович. Зараз, під час карантину, лікар приймає лише пацієнтів з ургентними випадками. Тож вільного часу побільшало, і руськополівець вирішив проводити його з користю, фільмуючи красу рідного краю. Так з’явились ролики з виглядом села, а також про європейських річкових бобрів, які оселились нещодавно в околицях Руського Поля.

«Давно хотів побачити краєвиди нашого села з висоти пташиного польоту, – розповідає автор. – Зробити це зараз можна за допомогою квадрокоптера. Вісім місяців тому побачив дуже гарну акцію в одному з онлайн-магазинів і придбав коптер з хорошою камерою. Я за професією лікар-стоматолог, веду щоденно прийом пацієнтів, тому не маю часу знімати, бо найкращі кадри знімаються після обіду, о 4-й годині. Так як зараз у нас карантин, щоб не ризикувати, я приймаю тільки ургентні випадки. Отож маючи вільного часу, почав знімати. Досвіду аерозйомки ще замало, повністю ще не розібрався у всіх функціях пристрою, але, думаю, з кожним новим відео буду відточувати навички маневрування».

Нове захоплення збагатило руськополівця новими враженнями:

«Раніше не знав, що наша планета настільки маленька. Як тільки піднімаєшся метрів на 300, то відразу бачиш всю нашу громаду, відчуваєш, яке все мале», – ділиться Михайло Попович.

Автор планує і надалі опановувати мистецтво аерозйомки:

«Звичайно, що планую знімати й далі, скоріш за все вихідними днями, головне, щоб була гарна погода. Моя мрія – відзняти «Ластівчине гніздо» у Ялті...», – каже Михайло Попович.

ВІДЕО/ФОТО

Підготувала Наталія Маджара

Уродженка Руського Поля розповіла про Голокост у книзі спогадів

russkepole — Mon, 27 Jan 2020 18:38:43 GMT

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту – однієї з найжахливіших сторінок у європейській історії. В цей день розповідаємо про місцевих мешканців єврейської національності, яким вдалося вижити у нелюдському пеклі концентраційних таборів та передати спогади про цю невимовну трагедію нащадкам.

Відчути на собі жахіття Голокосту випало й на долю уродженки села Руське Поле Єви Паруш. У 1944 році, 17-річною дівчиною, вона потрапила до Аушвіцу. 60 років потому, у 2006-му, в Австралії, де жила з 1949 року, Єва Паруш видала книгу спогадів «Це моє життя. З Руського Поля з любов’ю».
У концтаборі Єва втратила обох батьків та двох молодших братів. Вижила лише молодша сестра, яка після війни оселилася в Англії.
Як розповідає авторка, вона народились 1927 року у Руському Полі. Її справжнє ім’я – Берта, або як називали рідні, – Байла. Але згодом вона вирішила змінити ім’я і називатись Євою. Її батьки належали до місцевої громади ортодоксальних євреїв, що нараховувала близько 200 людей, і жила компактно в єврейському кварталі. Дід Єви по материнській лінії працював державним ветеринарним інспектором, а також утримував невелику корчму при дорозі між Руським Полем та Буштином, де розливали шнапс та сливовицю. Предки з боку батька були власниками продуктової крамниці, а також шили одяг для місцевих селян.
Батько дівчини – Моше Хаім Клейн – був торговим агентом на підприємстві, що займалося продажем фруктів, і здавав в оренду яблуневі сади. Мати Хая Шломович займалася вихованням чотирьох дітей. Єва навчалася у чеській школі в Руському Полі, вдома діти спілкувались на ідиш, але товаришували з місцевими однолітками-не євреями. У них було багато родичів і у Тячеві.
Родина жила спокійним сільським життям, тримали господарство, працювали на городі. Аж поки для євреїв не настали важкі часи. Вперше сім’я зазнала переслідувань у 1941 році, коли батька забрали до трудового табору, звідки він не повернувся. Відтак матері доводилось самотужки піклуватись про дітей, і жінка щосереди, в базарний день, ходила до Тячева продавати овочі.
Коли гортисти окупували край, усіх євреїв місцевості змусили носити позначки у вигляді жовтих «зірок Давида», а потім зігнали у гетто в Тячеві. Єву з матір’ю, братами і сестрою відправили до гетто у Берегові, а звідти – до концтабору Аушвіц-Біркенау. Дівчат відділили від матері і братів, з якими вони вже ніколи не бачилися. На той час їм було 17 та 16 років. Єві з сестрою Мінду дивом вдалося уникнути смерті в газовій камері і виїхати на роботи на фабрику боєприпасів до Бремену в Німеччині. Тут умови були кращими, ніж у концтаборі, але доводилось важко працювати на шкідливому виробництві. Письменниця згадує: наприкінці війни у німців вичерпувались запаси палива, і вони змушували жінок тягнути мотузками вантажівки та залізничні вагони.
Авторці книги з сестрою неймовірно пощастило вижити і після авіабомбардування їх вагону, в якому німці, розуміючи, що програли війну, поспіхом залишали територію фабрики. Адже решта пасажирів вагону загинули.
Через деякий час дівчата знайшли прихисток та безпеку у місті Любек. Ними, як і багатьма іншими втікачами з трудових таборів, опікувалася організація UNRA (Асоціація біженців ООН). Відтак Єву з сестрою відправили до країни народження – а оскільки Закарпаття було в той час частиною Чехословаччини, – до Праги. Після звільнення Єва прагнула повернутись до Руського Поля, але Мінду не хотіла більше бачити рідного села. Тим часом радянський режим у Чехословаччині теж не був прихильним до євреїв, і сестра Єви виїхала до родичів у Англію. А Єва вирушила до Австралії, куди раніше емігрували її тітка і дядько. Там вийшла заміж, народила сина і доньку, працювала у магазинах одягу. А книгу спогадів зі згадкою рідного села Єва Паруш присвятила онукові.
«Як і для багатьох тих, хто вижив, мені знадобилося понад п’ятдесят років, щоб мати змогу усвідомити, що зі мною трапилось, і поділитися цим з іншими. Я роблю це зараз тому, бо якщо такі люди, як я, не ділитимуться своїм досвідом, щоб інші могли почути та обміркувати це, то майбутні покоління не засвоять уроків із цього, певно, найтемнішого моменту європейської історії», – пише Єва Паруш.
Підготувала Наталія Маджара.

Легенди про таємничу Капуну

russkepole — Sat, 25 Jan 2020 13:22:00 GMT

Коли проїжджаєш між Буштином і Тячевом, увагу привертає красива, заокругленої форми гора. Вона одна-єдина височить серед рівнини, нагадуючи курган. Це Капуна – за одним із припущень, унікальна пам’ятка неживої природи, яка в давнину слугувала городищем 6-4 ст. до нашої ери. До цього слід додати, що на багатьох світлинах, візитках давнього періоду Тячів зображали на фоні Капуни, яку угорська історіографія називала «Kapolna domb». Існує багато легенд, історичних версій, припущень про її появу. Серед місцевих жителів Руського Поля існує легенда, що під час нападу монголо-татарів у 1241 році біля села відбувалася кривава битва, і з цього часу село почали називати Вір-мезив, що означає Криваве поле. За переказами, в цій битві загинула чи то мати, чи то дружина великого татаро-монгольського полководця Капуна. Тоді вдівець звелів поховати її на цьому місці, а могилу насипати землею, величезну за розмірами, яка і стала горою Капуною. Але згідно з історичними джерелами, вона існувала далеко раніше, слугуючи городищем, на якому перебувала сторожа, і на певній ділянці Тиси пішки або верхи по берегу судноплавної Тиси, супроводжувала вантажі кам’яної солі, які йшли із Солотвина і Портоша, тобто порту між Тячевом і Бедевлею, куди звозили сіль з сіл Тячівщини. Її сплавляли на баржах лише вдень, охороняючи від розбійників, яких тоді вистачало. Таке транспортування по Тисі називали соляним шляхом, і цей маршрут продовжувався до Сольнока, що в Угорщині, надалі по Дунаю, з виходом у Чорне і Середземне моря.

До цього додам, що кухонна сіль на початку нашої ери була стратегічним товаром, вона успішно продавалася по всій Європі і приносила казні значні прибутки. Бізнес на солі започаткували римляни, а згодом успішно продовжила угорська влада.
Погляд в історію
У давнину так звана Солотвинсько-Хустська улоговина, або ж западина, була заповнена соляним морем, яке протягом багатьох тисяч років кристалізувалося в сіль. Крім Солотвина, де сіль добували з часів Римської імперії, з 4 століття до нашої ери, її добували і в Тячеві, на території теперішніх привокзальних вулиць і міського парку, а також у Новоселиці, Нересниці, Терновому, Нижній Апші, Тереблі, Ганичі-Солоному, Кривій і Округлій. Ще успішніше добування солі проходило на лівому боці Тиси, що в Румунії, у багатьох населених пунктах. Перевезення солі здійснювалося дерев’яними баржами, які виготовляли у Великому Бичкові, а згодом і у Тересві. Якщо окремі з барж могли одночасно перевозити до 50000 центнерів солі шматками, то можна лише уявити собі фарватер Тиси, по якій пливли судна в давнину. Про те, що Капуна грала непросту роль в той час, свідчить факт, коли у 1968 році поблизу гори місцевий екскаваторник викопав глечик з римськими грошима. Монети перевірили спеціалісти-нумізмати, і вони виявилися справжніми грошима часів правління римського імператора Валентиніана, який правив Римом з 364 до 375 рр н.е. Дві монети з цього скарбу з’явилися і в автора цих рядків. Цікаво, що вони за величиною з 50 копійок і були відчеканені вручну у римських кузнях з загостреними краями, із зображенням жіночої голови, з написом по-латинськи – «свята». Монети сірого кольору були легкими на вагу, нагадували алюміній, але на той час цього металу ще не винайшли. Як вони з’явилися саме біля Капуни, як і ті майже 300 монет, виготовлених вручну, залишається таємницею і по сьогодні. Але зрозуміло, що мали неабияку ціну і їх не було так багато, щоб безрозсудно розсіювати далеко від Риму. І знову ж біля Капуни, яка ховає в собі загадкову таємницю. Є припущення дослідників, що гроші, знайдені у глечику, призначалися для оплати сторожі, що охороняла сплав солі від Портоша до Вишківської ділянки. Чи могла Капуна бути портом? Це цілком правдиво. Найбільша лівобережна притока Дунаю, довжиною в 966 км, Тиса весь час міняла русло. Характерно, що про цю річку знали і в Римі, і вона була позначена на картах. Так, римський історик Пліній називав Тису як Tibiscus, що означає тиха, спокійна річка. Зустрічається ще одна назва Tisia на пізніших по періодах стародавніх географічних картах. Угорський академік-географ Кіш Лайош стверджує, що праве русло Тиси могло цілком протікати поблизу Капуни. На підтвердження цього колишня назва Тячівки – Мортош в цьому академічному виданні означає «край берега». Берега якої річки? Звісно ж, Тиси! Ще факт: як розуміти таке явище, що на глибині 4-5 метрів по всьому Тячеву і його околицях аж до Тячівки забудовники знаходять шар гравію. Звідки він там взявся, якщо не нанесла у свій час Тиса? Бо іншого пояснення просто в природі немає, як не дії річки.
Цікаву легенду про Капуну описує Тібор Силлиші у своїй книзі «Тячево – моє місто», що видана угорською мовою. Додам від себе, що всі проблемні питання з історії міста наш колишній земляк вивчав в архівах Будапешта.
Декілька слів про автора. Колишній житель Тячева, а тепер Будапешта, лікар за професією, Тібор Іванович, будучи твердим поборником реформатської церкви, завжди цікавився історією міста, його церков, написав ряд книг і безліч публікацій. Ось що він пише: «Пастух, який випасав свиней, що харчувалися жолудями у дубовому лісі, помітив, що свині, які заходили в отвір гори Капуни, що знаходився з боку села, виходили позначеними в жовтий колір від охри – сухої фарби, яка використовувалася для покраски поховальних склепів. То, очевидно, тут був вхід у гору, який згодом засипався землею і камінням. Бачили тут і великі дубові двері, однак ніхто не наважився туди зайти через міфічний страх.
Поблизу гори в давнину росли великі дубові ліси, які тягнулися до Тячівки, Бедевлі, і в них газди тримали свиней, що харчувалися жолудями. Згодом ліси були вирубані на шпали під час будівництва залізниці у 1872-1875 роках. Окрім цього, археологами в минулому були розкопані й досліджені поховальні пам’ятки поблизу Капуни, що складалися з 16 курганів. В одному з них було виявлено 16 фібул – застібок для одягу. І знову-таки, під Капуною, а не деінде...
Існує припущення угорських дослідників, які побували на горі у 1911 році, що вона є могилою Аттіли. Грізний завойовник, вождь гуннів помер у 453 році н.е. і таємно похований у невідомому місці, поблизу річки. Якщо це припущення стане реальністю, то Руське Поле може стати відомим далеко за межами України, та й туристичний бум буде забезпечено.
Гора – туристична родзинка краю
Назва ж села Криваве Поле була закріплена до ІІ половини 15 ст., аж поки в селі не з’явилася сім’я Урмезіїв, котрі одержали королівську грамоту як на власність села.
З цього часу село називають «Ур-мезив», що означає «панське поле». Вона трималася до 1946 року, коли його перейменували на «Руське Поле». Колишній професор УжНУ, археолог Е.А.Балагурі відповів на моє запитання про Капуну, що це вірогідно може бути похованням курганного типу, воно нанесене на археологічну карту вивчення історичних пам’яток.
Минуло 50 років з того часу, а проблема вивчення цієї загадкової гори-кургану залишається нездійсненною. Бо лише археологи мають ліцензію на проведення розкопок. В наш час у погоні за сенсаціями і прибутками роблять все можливе, щоб залучити побільше туристів і збагатитися за їх рахунок. А якщо Капуна виявиться не просто горою, а цінною історичною пам’яткою, яка приверне увагу всіх зацікавлених на сенсації?
Одним словом, настав час розкрити цю таємницю і покласти край припущенням, домислам, легендам. Було б правильно провести археологічні розкопки і встановити істину Капуни. Задля інтересів громади, зацікавленої у пожвавленні туристичного бізнесу, зволікати або ж нехтувати цим питанням не варто.

Відлуння історії: лист із Тячева 1936 року відомого художника-педагога Золтана Баконія

russkepole — Fri, 11 May 2018 19:16:01 GMT

На одному з колекційних форумів ми натрапили на листівку 20-річного відомого закарпатського художника-педагога Золтана Баконія, написаний у Тячеві і відправлений другу на Берегівщину у вересні 1936 року. Юнака направили до Тячева на роботу, і він ділиться з товаришем першими враженнями.Ось текст поштівки 80-річної давності:

«Дорогий Приятелю! Картку одержав. Щире спасибі тобі за неї. Три тижні вже пішли, і я на новім місті вже зовсім привик. За рідний дім майже і забув. Хіба часом у сні присниться він мені. Нове місце мені подобається. Школа від моєї квартири на декілька кроків. Болота нема, як то бувало в Новоселиці. А якби й було, то обійду його хідником. Є тут окр. учит. бібліотека і так в свобідній хвилині буду мати чим заниматися. Таксамо є і звукове кіно. Аж захочеться мені, то піду подивитись до него (Вже раз й був). Церков таксамо близенько, напроти школи. От бачиш, з митарства, в якім мучився я рік, попав в самий рай (якщо не помиляюся).

Радіостанція з Невицького голосила, що ти 20-21 був дома. Як там всьо виглядає? Чув я, що є там 3 учит. сили. Може десь колись, так несподівано приїду до старого краю. Може в місяці листопаді, аж грошики прийдуть».

І на звороті після P.S. підпис: «Щиро здоровить Тебе ton cher ami Золтан» і адреса: Тячово, вул.Кошута, 514.

Як випливає зі змісту листа, його автором є Заслужений вчитель України, лауреат премії К.Ушинського Золтан Баконій (1916-1989) родом з с.Невицьке на Ужгородщині. У 1936 році він працював учителем малювання у Тячеві, до того, у 1935-1936 рр., – у с.Новоселиця, з грудня 1936 по серпень 1938 року – у с. Урмезієво (Руське Поле) на Тячівщині та Шандрово на Хустщині. Золтан мав хист до малювання, та художником не став через поганий зір. Натомість у 1946 році створив дитячу студію образотворчого мистецтва в Ужгороді, якою керував 40 років. За цей час через неї пройшли понад 8 тисяч вихованців. Золтан Степанович організовував літні й зимові табори юних художників для учнів своєї та інших студій. Також писав підручники, статті. З 1968 року студія стала базою розвитку дитячого образотворчого мистецтва усієї області. Близько 150 учнів Золтана Степановича стали відомими живописцями, скульпторами, архітекторами, педагогами – художниками. Помер Золтан Баконій 14 січня 1989 року. Його іменем названо провулок в м.Ужгороді. А студія, заснована Учителем, працює як підрозділ “ПАДІЮНу”.

На горі Капуна в селі Руське Поле урочисто підняли прапор України (ФОТО)

russkepole — Sat, 15 Oct 2016 20:32:55 GMT

Державний символ України урочисто піднято на вершині гори з написом «МИР» 14 жовтня в День захисника України і свята Покрови Пресвятої Богородиці -покровительки і заступниці українського козацтва.

Відбулася церемонія за участі громадських активістів, представників влади, депутатів, учасників АТО, мешканців Руського Поля та району.

Ініціатором встановлення державного символу на цьому місці виступили депутати міськради, члени Громадської ради при Тячівській РДА та спілки учасників АТО. Відповідне рішення було розглянуто і прийнято на одній із сесій Тячівської міськради, і приурочене воно 25-ї річниці Незалежності України.
Напередодні активісти встановили на горі 18 -ти метрову щоглу, на якій відтепер завжди майорітиме синьо-жовтий стяг розмірами 6 на 3 метри.
Як наголосив під час церемонії підняття прапора активіст і учасник АТО, депутат Тячівської районної ради Віталій Бенчак сьогоднішня подія увійде історію нашого краю, адже символізує патріотизм і любов до рідної України.
Насамперед за додоброю християнською традицією священнослужителі району: римо-католицької церкви – о.Андрій Кващук, греко-католицької церкви Успення Пресвятої Богородиці – о. Йосип Штогрин, української православної церкви Київського патріархату Святої Великомучениці Варвари – о.Андрій Гирич здійснили молебень та освячення стягу.
- Встановлення тут українського символу означає, що ми хочемо, аби в нашій країні настав мир. Щоб ми під чистим небом збирали колосся нашого хліба, і будували гідну державу, утверджували самобутність і свою національну принадлежність, - зазначив от. Йосип Штогрин.
Після цього активісти та учасники АТО, під виконання усіма учасниками дійства Гімну України, підняли український прапор ввись.
Відтак з вітальними промовами з нагоди такої величної події виступили: настоятель УПЦ Київського патріархату Святої Великомучениці Варвари – о.Андрій Гирич, син посла сойму Карпатської України Андрій Шобей, настоятель Свято-Вознесенського храму с. Руське Поле прот. Микола Гамада, активіст Володимир Степа.
На завершення церимонії учасники дійства виконали ряд патріотичних пісень та молитву "Боже Україну храни", - повідомляє прес-служба Тячівської райдержадміністрації

Інформацію зібрав: Михайло ПОПОВИЧ

військовим.

З гори Капуна відкриваються мальовничі краєвиди від Тересви до Хуста (ФОТО)

russkepole — Thu, 25 Aug 2016 15:44:16 GMT

Заради того, щоб їх побачити, тут варто побувати хоча б раз. З вершини стометрової гори поблизу села Руське Поле відкриваються живописні панорами Верхньотисянської улоговини від Тересви до Хуста, Тячева та околиць.

Проглядаються також Румунські Карпати, гора Варгедь у хустському Вишкові, а також села Тереблянської долини.

До речі, на останньому засіданні Громадської ради було запропоновано до 25-ї річниці Незалежності України встановити на горі Капуна державний прапор.

Tyachiv.com.ua

Фото Наталії Маджари
Інформацію зібрав: Михайло ПОПОВИЧ

Вулицю Карпатську в Руському Полі відремонтують за 2,5 мільйона

russkepole — Fri, 15 Jul 2016 10:52:29 GMT

Вулицю Карпатську в Руському Полі відремонтують за 2,5 мільйона

Як повідомляє «Вісник державних закупівель» № 120 (29.06.2016) від 29.06.2016 р., 13 червня Тячівська міська рада уклала угоду на капітальний ремонт дорожнього покриття вул.Карпатської в Руському Полі довжиною 1510 м.

Виконавець робіт – ТОВ «КОВАТЕХБУД». Вартість угоди – 2 568 020 грн. (з ПДВ).
Кінцевий термін виконання робіт – грудень 2017 р.

Tyachiv.com.ua

Інформацію зібрав: Михайло ПОПОВИЧ

На міському стадіоні ім. Л.Бийреша змагались футбольні команди шкіл Тячівської об'єднаної громади На місь

russkepole — Wed, 15 Jun 2016 10:00:04 GMT

У Міжнародний день захисту дітей на міському стадіоні ім.Л.Бийреша пройшов футбольний турнір серед команд загальноосвітніх шкіл Тячівської об'єднаної громади. За звання кращої шкільної команди змагались гравці Тячівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ім.В.Гренджі-Донського (тренер С.А.Талапко), Тячівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 (тренер С.І.Гирич), Тячівської ЗОШ І-ІІІ ступенів з угорською мовою навчання ім.Ш.Голлоші (тренер З.Й.Сенек), Тячівківської ЗОШ І-ІІ ступенів (В.І. Куцин), Руськополівської ЗОШ І-ІІІ ступенів (В.І.Гвоздак), Лазівської ЗОШ І-ІІІ ступенів (М.М.Цубера), Округлянської ЗОШ І-ІІ ступенів (тренер М.А.Маджара).

В урочистій церемонії змагань взяли участь Тячівський міський голова Іван Ковач, старости сіл Руське Поле, Лази і Округла – Василь Мірявець та Василь Ключкей, заступник міського голови Тіберій Мийсарош, начальник управління освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту Тячівської міської ради Василь Куля та спеціаліст управління Сергій Гирич, Почесний громадянин міста Тячів Степан Талапко, директори шкіл Тячівської об’єднаної громади – Ольга Кричфалушій, Тетяна Стойка, Тетяна Чолан, Марія Попелич, Марина Подвич, Роберт Осицький, Віталій Джурджа та інші.

До вітального слова було запрошено міського голову Івана Ковача.

«Цього року футбольні змагання, присвячені Міжнародному дню захисту дітей, проходять у новому форматі, адже учасниками змагань є команди навчальних закладів об'єднаної громади», – зауважив він. Відтак привітав зі святом іменинників цього дня – дітей, які заповнили трибуни стадіону, та побажав їм міцного здоров'я, удачі й хорошого відпочинку. Іван Іванович наголосив: «Діти – наше майбутнє. Бажаю всім вам бути щасливими, а гравцям команд – цікавої гри, добрих знайомств та чесної спортивної боротьби».

На відкритті турніру вболівальників та гостей спортивного дійства також вітали начальник управління освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту Тячівської міської ради Василь Куля та Почесний громадянин міста Тячів, вчитель багатьох поколінь учнів Тячівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім.В.Гренджі-Донського Степан Талапко.

Затим на футбольному полі тривало спортивне протистояння між командами загальноосвітніх шкіл Тячівської міської об’єднаної територіальної громади. Футбольні поєдинки відбувались на двох полях стадіону. Кожен матч тривав по 30 хв. Арбітри змагань – старший тренер з футболу Тячівської ДЮСШ Федір Приходько та арбітр Тячівської районної першості з футболу Антон Міклош.

В результаті цікавих та напружених матчів визначились переможці та призери змагань. Їх імена звучали на церемонії нагородження, яку провів спеціаліст управління освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту Тячівської міської ради Сергій Гирич.

Найперше від імені учасників турніру спеціаліст управління висловив вдячність Тячівській міській раді за сприяння та підтримку цього спортивного заходу. Дякував він і всім учасникам турніру за самовіддачу під час гри, старання та спортивний азарт; арбітрам змагань – за чесне суддівство матчів; директору стадіону Євгенію Могаті – за чудову підготовку футбольних полів для проведення турніру. Після слів вдячності відбулася церемонія нагородження призерів та переможця турніру. Нагороди вручали – Тіберій Мийсарош, Василь Куля, Сергій Гирич, Василь Ключкей, Василь Мірявець, Василь Гвоздак, Антон Міклош.

Пам’ятними статуетками та грамотами управління освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту Тячівської міської ради відзначено кращих гравців турніру. Кращим голкіпером став Михайло Гвоздянський (Тячівська ЗОШ №2), кращим захисником визнано Атілла Сіюша (Тячівська ЗОШ ім.Ш.Голлоші), а кращим півзахисником – Крістіана Могаті (Тячівська ЗОШ №1). У номінації кращий гол нагороду здобув Роман Герич (Лазівська ЗОШ). Кращим молодшим гравцем турніру став Віктор Геревич (Тячівська ЗОШ №1). Приз глядацьких симпатій присудили Михайлу Балдижару (Округлянська ЗОШ). У номінації кращий технічний гравець нагороду виборов Іван Папп (Руськополівська ЗОШ). Пам’ятний приз кращого форварда отримав Іван Бойко (Руськополівська ЗОШ).

За участь у футбольному турніру грамотами відзначено команди Округлянської, Лазівської, Тячівківської загальноосвітніх шкіл. Крім цього, ці шкільні команди отримали в подарунок футбольні м'ячі.

Четверте місце в турнірі посіла команда Тячівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, яку було відзначено грамотою та пам'ятним кубком. Третє місце у команди Тячівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ім.В.Гренджі-Донського. Друге місце виборола Тячівська ЗОШ І-ІІІ ступенів з угорською мовою навчання ім.Шімона Голлоші. Ці команди також відзначено грамотами та пам’ятними кубками. Перемогу в турнірі здобула команда Руськополівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Переможців нагороджено грамотою та пам’ятним кубком турніру.

Людмила Кричфалушій
Інформацію зібрав: Михайло ПОПОВИЧ

В Ужгороді відкрили меморіальну дошку відомому лікарю, уродженцю Тячівщини - Андрію Новаку

russkepole — Thu, 19 May 2016 08:03:42 GMT

Меморіальну дошку встановили на будинку, де колись проживав відомий лікар, засновник обласної лікарні Андрій Новак.

Довідково:

Ендре (Андрій) Новак народився 21 листопада 1849 року в селі Руське Поле Тячівського району всім’ї землевласника. Він бувдев’ятою дитиною в батьків. Початкову освіту здобув у Тячеві, продовжив навчання в гімназіях Мукачева, Сотмара й Ужгорода. У 1872 році Ендре з відзнакою закінчив медичний факультет Будапештського університету, отримав диплом хірурга, офтальмолога й акушера-гінеколога. Направлення в Ужгород для боротьби з епідемією холери стало для нього першим серйозним випробуванням. Під керівництвом А.Новака Ужгородська лікарня вже в 1882 році могла прийняти 200 хворих. Того ж 1882 року Ендре Новак прийняв рішення про будівництво більшої лікарні.

14 червня 1886 року нове приміщення лікарні освятили священики римо-католицької, греко-католицької та реформатської конфесій.

У 1890 році при Ужгородській лікарні була заснована акушерська школа. Для неї, за сприяння місцевої влади, було зведено поблизу двоповерхову будівлю, де розташували також пологове відділення (нині корпус нейрохірургії обласної клінічної лікарні).

У 1908 році під керівництвом Ендре Новака була розроблена програма будівництва великої лікарні з кількома корпусами-павільйонами. Так у 1911 році був зведений невеликий епідеміологічний павільйон. Згодом, у 1912-1913 роках на території лікарні виріс новий триповерховий хірургічний павільйон.

На 1916 рік Ужгородська лікарня мала вже три павільйони-корпуси - В, С, і D, які є головними корпусами сучасної обласної клінічної лікарні. Уже в 1917 році заклад міг забезпечити лікування 704 пацієнтів.

У період першої світової війни тут лікували і військових, для яких було виділено 450 ліжко-місць. Др. Ендре Новак долучився в той час до організації та діяльності Червоного Хреста й підготовки 106 цивільних медичних сестер.

Керував др. Ендре Новак і заснованою ним акушерською школою, перетвореною на інститут, де проходили навчання і спеціалізацію жінки не лише нашого краю, а й комітатів Саболча, Земплина і Сотмара. Тільки з 1890-го по 1910 рік тут було підготовлено 1607 спеціалістів, з яких 1405 отримали акушерські дипломи.

Ендре Новак виконував свої адміністративні функції і разом з тим був хірургом-практиком: проводив операції під наркозом, дотримувався асептичних методів під час операцій. Це було новизною в тогочасній медицині. З роками, будучи вже у віці 73 років, Новак залишив за собою лише керівництво акушерським інститутом, а в 1928 р. вийшов на заслужений відпочинок.

Овдовівши, останні дев’ять років він проживав на вул. Собранецькій, 14. Люди шанували цю неординарну особистість нашого краю та Ужгорода. Їдучи вночі возами на торговище (на сучаснуплощу Корятовича), встеляли викладену бруківкою ділянку дороги перед будинком Ендре Новака соломою, щоб цокіт кінських копит не порушив його спокій…